7 ПОМИЛОК ПРИ ПОСТАНОВЦІ ВКАЗІВНОГО ЖЕСТУ
Вказівний жест — це базова передумова розвитку комунікації, мовлення та соціальної взаємодії дитини. Його формування — важливий етап у становленні спільної уваги, наслідування та розуміння інтенцій іншої людини.
У нашій практиці ми часто спостерігаємо типові помилки, які можуть уповільнювати або ускладнювати формування цього вміння.
Пропонуємо розглянути 7 найпоширеніших помилок, яких варто уникати 👇
Надмір словесних інструкцій
Надлишок вербальних вказівок («Покажи, що ти бачиш!», «Де знаходиться рушничок?», «Покажи, де знаходиться кубик?"?») може дезорієнтувати дитину.
Доцільніше використовувати короткі чіткі інструкції у поєднанні з власним прикладом дорослого.
Відсутність мотивації
Часто дорослі намагаються сформувати бажане тисячним вживанням фрази «А покажи…» (все, що оточує або зображене в книзі).
Такий варіант є дуже цікавий для дорослого та ніяк не цікавий малюку.
Якщо дитина не зацікавлена в об’єкті чи ситуації, вона не відчуває потреби у використанні жесту.
Підбирайте емоційно значущі стимули — те, що дитині насправді цікаво або приємно.
Підміна жестів
Іноді замість вказівного використовується жест «дай» або «махання рукою».
Вказівний жест має чітку форму — витягнутий вказівний палець, решта пальців стиснуті. Він використовується для позначення об’єкта, а не для прохання.
Ігнорування зорового контакту
Активні малюки часто бажають чогось, але в той же момент їх вже цікавить щось інше. Якщо дорослий ставить питання «Що ти хочеш?» і не очікуючи включеності дитини в процес самостійно складає пальчики дитини та віддає бажане, то це, звісно ж, ніколи не приведе до бажаного результату.
Вказівний жест має супроводжуватися спільною увагою: дитина показує об’єкт і одночасно дивиться на дорослого, очікуючи реакції.
Очікуємо включеності в процес та свідомого вказівного жесту, навіть якщо і з повною фізичною підказкою дорослого.
Відсутність підкріплення
Якщо дорослий не реагує на жест дитини, вона не розуміє його соціального значення.
Завжди підкріплюйте дію реакцією: словом, дією, емоцією («Так, це м’ячик!», "Молодець!", «Давай пограємось!»).
Непослідовність, відсутність системності та закріплення
Будь-яка навичка у дітей потребує постійного закріплення.
Окремі епізоди навчання не дають стабільного результату.
Формування жесту потребує регулярності, закріплення в різних побутових та ігрових ситуаціях. Вже сформований вказівний жест неодмінно варто використовувати завжди для взаємодії з дитиною.
Відсутність правил
Якщо дитина знає, що пізніше все одно отримає бажане, то немає ніякої потреби у виконанні тих чи інших рухів.
Встановлюємо непохитні правила «Не показав - не отримав!»
Отож -
формування вказівного жесту — це не лише розвиток рухової навички, а насамперед становлення комунікативної взаємодії.
Дорослий має бути не інструктором, а партнером, який розділяє увагу, інтерес й емоції дитини.
Розвиваючи вказівний жест, ми формуємо основу майбутнього мовлення та соціальної взаємодії.
