Як підтримувати та розвивати академічні навички дітей з особливими освітніми потребами у побуті
Перш ніж почати роботу з формування навички, потрібно визначитися з рівнем її продуктивності в дитини: чи в неї немає цієї навички взагалі, чи деякі компоненти її все ж таки є. І тут можливі кілька варіантів. Перший – навички вдягання немає або немає її певних компонентів (дефіцит навички). Другий – дитина має навичку, але має труднощі з її використанням у різних ситуаціях (дефіцит продуктивності): наприклад, може чудово рахувати в школі на уроках математики, але вдома не порахує, скільки яєць потрібно для сніданку на трьох. Тоді ми говоримо про те, що в дитини немає навички узагальнення.
Як розвинути навичку узагальнення
Відсутність навички узагальнення трапляється в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами найчастіше. І саме вона випадає з поля зору корекційних фахівців, тому що вони, працюючи з дитиною в кабінеті, не спостерігають дитину в побуті. Натомість батьки не завжди знають, як перенести в практичну площину ті знання та навички, які дитина здобуває на заняттях.
Навичка узагальнення формується завдяки:
• навчанню в натуральних умовах;
• інтенсивній практиці набутих навичок у різних ситуаціях;
• використанню навичок у ситуаціях натуральної мотивації (мається на увазі, що для дитини, яка не любить їсти омлет, рахувати яйця для цієї страви буде неприємно й вона уникатиме такого досвіду; і навпаки, коли ми пропонуємо заняття, що має для неї приємні наслідки, вона залюбки працюватиме над ним);
• вивченню та практикуванню навички з різними людьми. Батьки мають тримати руку на пульсі постійно: навіть якщо дитина займається з корекційним педагогом, потрібно цікавитися, що саме там відбувається, над чим наразі працює дитина, щоби потім підключатися до закріплення набутої з педагогом навички. З іншого боку, вчителі та корекційні фахівці мають консультувати батьків щодо підтримки та закріплення досвіду в домашніх умовах, причому ці поради повинні бути конкретними – що і як потрібно робити покроково;
• використанню реальних або наближених до реальних навчальних матеріалів: наприклад, якщо ми хочемо привчити дитину спокійно стригтися, то в грі маємо використовувати наближені до справжніх інструменти для стрижки, але не яскраві іграшкові, коли вона чітко бачить, що це не насправді.
Навчання в ігровій формі
Навчання в таких натуральних умовах, особливо коли йдеться про дітей молодшого віку, часто називають навчанням в ігровій формі. І воно має низку правил:
• у дитини має бути мотивація до такої діяльності, а результат приносити задоволення;
• ініціювати діяльність має дитина, а рівень залучення дорослого бути мінімальним, це підштовхуватиме дитину до самостійності;
• дорослі не повинні ставити зависоку планку бажаних результатів, тобто рівень опанування навичкою може бути не настільки якісним, як того хотіли би батьки, і це цілком допустимо. Наприклад, якщо ми вчимо дитину писати в зошиті, то можемо відпрацьовувати каліграфію, але коли даємо завдання написати список продуктів для страви, не мусимо вимагати від неї красивого почерку. Пам’ятаймо, що збільшення вимог може призвести до зниження мотивації;
• можна і треба навчати дитину кількох навичок із різних сфер одночасно: наприклад, роблячи аплікацію чи малюнок, проговорювати нюанси: “Чим ми малюємо? Ми зараз малюємо осінь, то якого кольору мають бути листочки? А скільки їх, скільки жовтих, а скільки червоних? Де в нас лежить клей? Принеси, будь ласка. Повторюй за мною (імітація дій дорослого, навчання через спостереження)” тощо;
• планування та підготовка ігрових занять мають бути не менш ретельними, ніж до спеціальних навчальних активностей;
• варто залучати до навчання близьких дитині людей.
Звісно, не всі дисципліни можна впровадити в побутову практику. Щоб обрати, які знання вам варто підтримувати, достатньо подивитися уважно на свій день чи тиждень, чим ми займаємося найбільше та які уміння використовуємо для цієї діяльності. І завжди пам’ятати, що для досягнення мети нам доведеться докласти зусиль та проявити терпіння, не виконуючи за дитину те, що вона може робити самостійно.
Яким навичкам обовʼязково потрібно навчити
дитину з особливими освітніми потребами та як це робити в побуті
Час та часові відношення:
• використання календарів та планерів: пори року, місяці, тижні; поняття “сьогодні”, “завтра”, “вчора”, “наступного та минулого тижня”, “до”, “перед”, “після”; розуміння тривалості тижня тощо. Можна записувати щоденні погодні умови та робити висновки про зв’язок, наприклад, із порами року. До того ж, варто проводити з дитиною бесіди (а отже, практикувати й мовленнєві навички) – що було цікавого вчора, що ми подивимося завтра, у який день тижня цього року в дитини День народження;
• годинники та візуальні таймери: вивчаємо час (у поєднанні з календарями), поняття “довго” та “швидко” (кому вдається швидше щось зробити? чому?), відчуття часу, тривалість різної діяльності, одиниці виміру часу (засікаємо час у годинах, хвилинах, секундах).
Математика:
• приготування страв: кількість продуктів (проста арифметика), ділення їх на частини (дроби), одиниці виміру (вага та об’єм), перерахунок продуктів на порцію чи страву (розв’язання задач). Окрім того, можна навчити дитину правил безпеки під час використання приладів, вогню, ножів, а також обирати корисні чи шкідливі продукти;
• гроші: склад числа, рахунок одиницями, десятками чи сотнями, поняття суми, залишку (решта), множення та ділення, основи фінансової грамотності та планування бюджету (скільки грошей потрібно на певну покупку чи список продуктів, як накопичити потрібну суму на якусь річ, скільки грошей потрібно взяти із собою, якщо треба купити кілька найменувань товару), поняття безготівковості (відповідаємо на запитання “куди діваються гроші?”: можемо взяти, умовно, 100 грн та покласти їх на картку в банкоматі, відслідковуючи, як вони з’явилися на нашому рахунку; або поповнити мобільний рахунок – ми не бачимо реального продукту, але отримуємо послугу зв’язку). Ці заняття не обов’язково проводити в магазині: можна намалювати гроші вдома, придумати й написати цінники на певних речах – і вчитися на такій грі.
Читання й письмо:
• поступовий перехід від візуальних розкладів до текстових;
• складання планів, списків продуктів чи покупок;
• приготування страв за написаними рецептами (без картинок, якщо дитина вже добре читає, або з картинками, але такими, щоби для розуміння послідовності чи правил виконання дії однаково треба було читати підпис);
• пошук інформації в інтернеті (не заданої в школі, а тієї, що цікавить дитину);
• спілкування в месенджерах. Особливо це корисно це для дітей із розладом аутистичного спектра, коли дитина має труднощі зі спілкуванням: запропонуйте їй написати батькам чи близьким своє прохання, щоби вони його виконали (тато, принеси води; мама, пограй зі мною тощо), записати відео- чи аудіоповідомлення. Але тут важливо не забувати контролювати безпеку дитини в мережі.
Можна починати з простої гри: домовтеся, що обраного дня ви спілкуєтеся тільки письмово – так, наче не вмієте говорити чи слухати. Долучити до цього можна всю родину. Важливо, аби дитині було цікаво: тобто не писати їй, що треба витерти пил чи мити підлогу, а запитати, що б вона хотіла, аби їй купили в магазині, чи буде вона їсти на вечерю броколі або млинці.
Природничі дисципліни:
• вирощування рослин та спостереження за ними;
• вивчення особливостей догляду за домашніми тваринами (хто чим харчується, чого потребує, як розвивається);
• фільтрування води, різні її стани (заморожена, рідина, пар);
• використання мапи в гаджетах для прокладання маршруту, прорахунку відстані, швидкості пересування, часу подорожі, рельєфу, інфраструктури. Відслідковуємо, як об’єкти відображаються на мапі й що ми бачимо за вікном транспорту. Можемо вивчати, що є поруч (навички орієнтування на місцевості), планувати подорожі.
Література та історія:
Якщо дитина любить читати, цієї проблеми ви не матимете. Проте нині все більше дітей не зацікавлені в читанні, а для дітей з особливими освітніми потребами є ще і проблема в тому, щоби прочитане уявити (не сформоване абстрактне мислення). Тоді можна стимулювати цікавість до літератури та історії через перегляд мультфільмів, кінокартин, відеороликів. А вже після цього пропонувати читати тексти чи їхні скорочені версії.
